Інтерв'ю
Інтерв’ю з Русланом Приходько, заступником Міністра у справах ветеранів України
БЛОК 1. Стратегічний огляд та інтеграція ветеранів
— Якими є реальні масштаби виклику: скільки ветеранів сьогодні супроводжує Міністерство, яка частина потребує комплексної реабілітації, і до чого готуватися іноземній компанії, яка хоче долучитися вже сьогодні?
Почну з базового. Міністерство у справах ветеранів України реалізує політику щодо низки категорій: це учасники бойових дій усіх періодів і всіх воєн, у яких брали участь громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства у складі наших сил безпеки і оборони; друге ветерани війни, які отримали поранення та інвалідність унаслідок участі в бойових діях; члени сімей загиблих ветеранів та ветеранок і члени сімей загиблих захисників та захисниць України; постраждалі учасники Революції Гідності та члени родин Героїв Небесної Сотні. Також ми ведемо політику, по цивільним особам, які брали участь в бойових діях або одержали поранення під час такої участі із числа цивільних осіб, тобто так звані добровольці, які в подальшому одержують точно такий самий статус ветеран війни, або просто ветеран війни, або ветеран війни з інвалідністю внаслідок війни, або ж родини загиблих таких добровольців. І це цивільні, в тому числі, особи, які одержали поранення, травми, контузії внаслідок збройної агресії Російської Федерації, мінно-вибухових травм, ракетно-бомбових ударів і так далі. Тобто цивільні так само сьогодні одержують відповідні статуси. Це щодо категорії. Очевидно, що основний фокус сьогодні саме ветеранської політики, а не політики соціального захисту, він сфокусований на вже безпосередньо подіях російсько-української війни з 2014 року.
Власне, за цей період в Україні налічується більше ніж 1,8 млн учасників бойових дій. І тут дуже важливо звернути увагу на загальну чисельність населення в Україні сьогодні. Тому говорячи про кількість, цифра динамічна, але відсоток, очевидно, постійно зростаючий, тому що все одно є певний відсоток популяції, є міграція, на жаль, цивільне населення періодично виїжджає з України, а кількість людей, які приймають участь у війні, збільшується. Це очевидно процес мобілізації на це впливає і так далі. Якщо говорити про якісь більш точні показники, в нас 1 810 000 ветеранів війни, і учасники бойових дій, і ветерани війни з інвалідністю внаслідок війни. І понад 225 000 членів сімей загиблих. І що важливо, ця цифра не має прямої прив'язки до кількості загиблих, в однієї людини може бути п'ять чи вісім членів родини.
Якщо говорити про питання, комплексної реабілітації, варто врахувати наступну складову. На сьогоднішній день ми говоримо про реабілітації в сфері охорони здоров'я і психологічну реабілітацію. І, на жаль, станом на сьогодні ніхто не розуміє до кінця феномену війни і тих наслідків, які нас будуть очікувати. Але що точно зрозуміло, це те, що станом на сьогодні будь-який, ветеран війни так чи інакше потребує медичної або психологічної допомоги. Інше питання, в якому обсязі, з якими нозологіями і так далі. І друге, дуже, на жаль, це складність бойової травми в цілому, а це сьогодні, з врахуванням зміни портрету війни у зв'язку зі значною технологічністю війни, ми бачимо комбіновані складні травми, які пов'язані дуже часто з ампутаціями або множинними ампутаціями, паралельно, можливо, з порушеннями сенсорних систем, втратами зору, втратами слуху. Ну і, звісно ж, питання складних станів пацієнтів. Це паліатив, це довготривалий медичний догляд. Це те, що для нас зараз є одним з таких серйозних основних викликів.
— Якими є ключові пріоритети Міністерства та найкритичніші виклики у сфері медичної і соціальної реінтеграції?
Загальна система протезування в Україні, загальна система реабілітації, загальна система паліативної допомоги, і архітектура, і філософія відповідних сфер, всі вони були сформовані і побудовані в цивільному світі, не у військовому. І власне, якщо говорити, до прикладу, протезування, ви бачите зараз як побудована система. Власне, медичні заклади забезпечують оперативні втручання, ампутації безпосередньо, а вже потім цивільні організації забезпечують подальше протезування і первинну реабілітацію. Далі, знову ж таки, заклади охорони здоров'я забезпечують подальшу реабілітацію ветеранів війни.
З чим це пов'язано? Ну, очевидно, якщо брати історично, то в нашій державі протезувалися люди, які мали певні загальні захворювання, як то, наприклад, цукровий діабет, який призводив до вимушених ампутацій, але це знову ж таки планові ампутації кінцівок. І тут, ну, дещо інша складова, аніж мінновибухова травма. Це перше питання. І друге питання. Складність в тому, що, будь-які складні поранення в переважній більшості - це комбіновані травми, які супроводжуються і психологічними травмами, які також не на кожному із етапів можна одночасно виявити.
Тому тут на сьогодні ми ведемо роботу, перше — це розбудова мережі психічного здоров'я нашої держави. Тут ветерани — це очевидно пріоритет, їхні родини в тому числі, бо вони так само травмовані війною і тими наслідками, які вона несе, бо різний тип травми, і це може бути травма втрати, горювання для родин загиблих, для когось це може бути травма невизначеності, очікування для наших категорій; це родини тих, хто зник безвісти за особливих обставин, або перебуває у ворожому полоні Російської Федерації і так далі. Більше того, не так давно було реалізовано дослідження щодо наслідків війни для дітей військовослужбовців і ветеранів війни. Наскільки участь батьків в бойових діях впливає травматично на психіку і життя дітей. Ми бачимо, там є цілісне дослідження. Воно дуже чітко описує ті складнощі, які виникають. Це і в тому числі потенційно булінг, це осуд до таких дітей, особливо тих, чиї батьки загинули і так далі. З цим треба працювати і це теж травматизуюче.
Так само паліатив, загальне розуміння паліативу в нашій державі — це там останні шість місяців життя, які мають бути забезпечені підтримкою для того, щоб людина гідно дожила. І, на жаль, ми одержуємо спинальні травми, ми одержуємо велику кількість різних комбінованих травм і маємо ветеранів, військовослужбовців, пацієнтів в складних станах. І власне загальна система, вона заточена під інший тип проблеми, яку вона має вирішити. Тому, власне, не так давно наше міністерство запровадило на рівні урядової програми проект довготривалого медичного догляду, який не містить обмежень в часі, вони виключно визначається станами пацієнта, це 20 і 30 балів за шкалою Бартела, але так чи інакше ми бачимо, як сьогодні деякі інституції при змінених підходах і моделях надання реабілітаційних і відновлювальних послуг для таких складних пацієнтів, навіть коли одержують пацієнта умовно там з вагою 35 кг в дуже складному стані, піднімають в подальшому таких людей на ноги і повертають активне життя, але це про іншу зміну моделі. Тому тут на сьогодні ми трансформуємо логіку послуг, комбіновані і бойові травми, вони мають іншу природу і характер і відповідно інші наслідки і тут мають бути інші підходи. Тому ми змінюємо логіку послуг, стандарти відповідних послуг для бойової травми, наповненість пакетів і намагаємось на всіх рівнях змінити підхід для того, щоб досягнути результат.
Який ключовий виклик для нас на сьогодні ? На сьогодні, життя і здоров'я громадянина України, а особливо захисника чи захисниці, вже не декларативно, а дійсно мають найвищу ціну для держави. В стратегічному вимірі наше завдання - це відновити кожного і кожну незалежно від того, в яких станах вони повертаються з війни. І власне скільки буде потрібно проходити циклів реабілітації - це в деяких випадках реабілітація протягом всього життя.
Паралельно говорячи про сферу протезування, на сьогодні ми там стоїмо на позиції того, що це має бути безшовна, нерозривна монопослуга, яка забезпечується одною мультидисциплінарною командою, починаючи від оперативного втручання і ампутації кінцівки, завершуючи закінченням первинної реабілітації після протезування. Тобто має бути одна команда, яка планує, реалізує, супроводжує і доводить до конкретного результату. І відповідно зрозуміла вертикаль відповідальності за ефективність такої політики.
Сьогодні ми змінюємо всю філософію безбар’єрності в нашій державі. Це дуже важливо, чому я на цьому наголошую, бо це взаємопов'язані екосистеми. І сьогодні ми видозмінюємо всю політику нашої держави, створюючи можливості для людей з інвалідністю. І тепер дуже важливо філософія переходить від радянського Союзу, де інвалід, тобто людина, яка отримала щойно вирок, назвавшись інвалідом, до людини, у якої є зміни, певна обмеженість, яка має бути компенсована або пристроями, засобами, асистивними технологіями і створені всі умови для доступу людини до інклюзивного суспільства і інклюзивної держави. Тобто не гетто для людей з інвалідністю, а рівний доступ і можливості. Тут ми сьогодні провадимо системну політику на всіх рівнях для того, щоб забезпечити це.
І власне як приклад, ми бачимо, скажемо так, за ці навіть останні п'ять років наскільки динамічно розвивається галузь і сфера протезування, наскільки технологічно зросла ефективність протезних виробів, допоміжних засобів реабілітації. Дивимось на досвід багатьох країн світу. У нас чогось сьогодні немає, це скажемо так, ну, новітніх технологій, які пов'язані там з асистивними технологіями, з тим, що є допоміжним технологічно, що має спростити компенсацію втрачених функцій людиною. Це і в тому числі по роботі з ветеранами, які мають повну або часткову втрату зору. Сьогодні ми для себе запровадили трирівневу систему адаптації таких ветеранів, затвердивши стандарти в державну програму. Власне ми для нас визначаємо кінцевою точкою первинного етапу реабілітації - це стан, коли людина з повною втратою зору може самостійно для себе знайти і орендувати житло і працевлаштуватись, ходити на роботу.
І у зв'язку з цим, ми запроваджуємо різні сфери. До прикладу, там сфера спорту ветеранів війни, як окрема сфера в нашій державі затверджена, визнана законом. І власне там дивлячись на те, що сьогодні в Україні понад 300 000 ветеранів активно залучені до сфери спорту ветеранів війни, ми бачимо наскільки багато ветеранів з ампутаціями приймають участь в спортивних подіях. Очевидно, це виклик також для протезної сфери, бо чим більше залучаються ветерани до активного способу життя, до активного спорту, тим більше запит на певну функціональність і технологічність протезних пристроїв.
Більше того, ми не так давно запровадили нову послугу - абілітація. Це продовження реабілітаційного процесу. Не просто навчити людину жити в нових фізичних кондиціях або компенсувати функцію, а безпосередньо навчити людину жити в гармонії з собою і жити комфортно. Власне, це дає можливість до повернення в активне життя наших ветеранів, повернення психоемоційної стійкості і повернення віри у власні сили. І знову ж таки, це створює черговий виклик для нас. Адже далі ми йдемо в історію з тим, що ветерани з інвалідністю є абсолютно повноцінними і активними членами суспільства і гравцями економічного і суспільно-політичного життя держави. Власне, тоді в нас виникає величезний запит на безбар’єрність інфраструктури, на забезпечення транспортними засобами.
Далі це забезпечення житла пристосуванням до тих умов, які потрібні для безбар'єрності. Це ті виклики, які сьогодні перед нами стоять і потребують технологічних рішень. Я бачу, як велика кількість різних компаній сьогодні впроваджують різні новітні технології по підходам навіть забезпечення адаптивними меблями. Інклюзія — це не про виокремлення когось від когось, це про створення доступу для всіх. Так само, варто звернути увагу і на політику працевлаштування людей з інвалідністю, і облаштування робочих місць. Держава максимально спонукає роботодавців брати на роботу людей з інвалідністю і зокрема ветеранів війни, компенсовуються витрати на переоблаштування робочих місць і так далі. Ну, тобто з нашого боку на сьогодні там вжито величезна кількість заходів для того, щоб це все дійсно працювало на місцях.
— Які механізми співпраці існують сьогодні для іноземних, зокрема французьких, компаній, які хочуть долучитися?
Я не веду економічну політику, тому дивлюся на процес із парадигми власних функцій. Але ось що я особисто пропоную багатьом партнерам, і це хороший дороговказ для французьких друзів зокрема.
На початку повномасштабного вторгнення наш уряд об'їхав усю Європу в межах «медичної дипломатії» у пошуку рішень. І ми зіткнулися з тим, що мультидисциплінарних реабілітаційних команд у європейських країнах дуже мало, бо жодна з цих країн не мала подібного виклику. Спочатку європейські партнери з найкращих клінік приїздили в Україну допомагати і вчити наших медиків. Сьогодні - навпаки: багато команд з Європи приїздять і навчаються в наших закладах охорони здоров'я, працюючи й оперуючи з нашими лікарями, бо такий досвід і таку галузь знань можна здобути практично тільки в нас.
Україна сьогодні є майданчиком європейського інтересу. Велика кількість компаній з різних країн світу веде з нами діалог щодо розміщення медичного та іншого обладнання в центрах, які створюються для реабілітації наших ветеранів. Це хороший презентаційний майданчик, ці центри об'їжджають партнери з усього світу і можливість випробування нових технологій. І додам, що досвід, який можна здобути, працюючи в Україні, підніматиме технологічність відповідних галузей і в самій Франції. Це спільна перемога.
Якщо говорити про протезування, тут більш-менш зрозуміла історія. У нас відкритий ринок, і кожен виробник, який готовий забезпечити якість, матиме успіх на цьому ринку. Але я б окремо говорив про допоміжні засоби реабілітації та асистивні технології - те, чого нам сьогодні бракує найбільше.
Візьмімо спорт ветеранів війни. Адаптивного спорту в Україні не було ніколи: якщо ти мав інвалідність — це був вирок. Тепер, незалежно від фізичної кондиції, ти маєш доступ до будь-якого виду спорту. Понад 300 000 ветеранів активно залучені до спорту, ми активно увійшли в спільноту Invictus Games. І от уявіть: у місті Київ станом на 2026 рік є 12 крісел колісних для занять баскетболом. Я не кажу про регіони — я кажу про Київ. Це криза і одночасно пріоритет, масових виробництв у нас немає, і ми змушені шукати й купувати за кордоном.
Інший приклад: у Токіо я побачив дуже класну технологію, трекери для людей із втратою зору компанії Ashirase, які вставляються у взуття і синхронізуються зі смартфоном. Людина зазначає маршрут, і якщо відхиляється від нього, трекер сигналізує вібрацією, куди скоригувати рух. Це максимально спрощує логістику і убезпечує людину. Проста річ - а в нас її немає. Сьогодні також пілотуються окуляри, які камерами зчитують інформацію і передають її в навушники. Ми точно рухатимемося в цьому напрямку і переглядатимемо перелік допоміжних засобів у бік технологічності, бо частина пристроїв, які сьогодні компенсуються державою, це філософія минулого.
Ми також запровадили державну програму за фінансової підтримки Червоного Хреста, у межах якої виплачуємо ветеранам із повною втратою зору цільові кошти на придбання спеціального технічного обладнання «розмовляючих» побутових приладів для кухні. Програмі передувало глибинне анкетування потреб. Це велике поле і для дослідницької діяльності, і для реалізації, якщо на нашому ринку з'являтимуться сучасні асистивні технології, які відповідають реальним потребам.
БЛОК 2. Ринок протезування
— Якою є роль Міністерства в координації сектору протезування і які реформи готуються?
Історично основним органом, який реалізує політику у сфері протезування, є Міністерство соціальної політики. Але сьогодні розроблена дорожня карта, затверджена рішенням уряду, щодо реформування сфери протезування: ведуться широкі дискусії, готуються зміни до законодавства. Наша позиція — основним координатором усього процесу має бути Міністерство охорони здоров'я; окремі технічні складові можуть залишатися в різних відомствах, але головний має бути один.
— Яким є маршрут ветерана від ампутації до протеза? Скільки триває реабілітація і які основні обмеження?
Тривалість реабілітаційного процесу максимально індивідуальна, для когось це два тижні, для когось - двадцять років. Точної статистики сьогодні немає ні в кого: електронна система охорони здоров'я не ідентифікує військовослужбовця чи ветерана. Тому ми досягли політичних домовленостей із міністром охорони здоров'я Віктором Ляшком про інтеграцію медичної системи та Єдиного державного реєстру ветеранів війни. З'являться окремі електронні черги для ветеранів і масиви даних щодо нозологій, кількості циклів реабілітації та її ефективності.
Сьогодні передбачена можливість проходження до 28 циклів реабілітації на рік, а за обґрунтованої потреби цей ліміт не застосовується. У проєкті довготривалого медичного догляду ми взагалі не фіксуємо жодного ліміту в часі, завдання - це змінити підходи від формальних шаблонів кількості днів до результат-орієнтованого підходу.
Мережа реабілітаційних відділень по Україні активно розбудовується і децентралізується — це пріоритет, визначений і Президентом України, і стратегією ветеранської політики. Але потреби залишаються: недостатня кількість технічного обладнання в медичних закладах, недостатня кількість мультидисциплінарних команд, особливо лікарів ФРМ, ерготерапевтів, терапевтів мови і мовлення, а також якість приміщень, у яких відбувається реабілітація. Провідні центри пріоритезовані на роботу з діючими військовослужбовцями, ветерани йдуть другим пріоритетом. Тому розбудова мережі — наш безумовний пріоритет.
Друга складова — психічне здоров'я. У реабілітації дуже важлива особиста мотивація людини. Минулого тижня ми спілкувалися з Ольгою Руднєвою, керівницею Superhumans Center, і вона розповіла про філософію їхньої роботи: якось новий реабілітолог пішов піднімати милицю, яку впустив боєць під час тренування, — і боєць сказав: «Що ж ви робите? Я ж так ніколи не стану ». Кожен має усвідомлювати: якщо не будеш працювати — не станеш на ноги. Мотивація — це насамперед психічне здоров'я і психоемоційний стан, тому критично важлива ефективна робота психологів. Психологів дуже мало, але динаміка позитивна: з 1 січня 2026 року діє закон про основні засади психічного здоров'я, сферу парасольково координує перша леді, а психологія за результатами минулої вступної кампанії стала третьою за популярністю спеціальністю серед абітурієнтів.
Також виникають складнощі при різних комбінованих травмах. Поставити бійця на протез - один тип складності, поставити на протез бійця, у якого немає руки — інший, а поставити на протез бійця, який втратив зір це задача з зірочкою. Застосування FPV-дронів і сучасних засобів ураження призводить саме до таких складних комбінованих травм. Це постійна зміна виклику.
— Як фінансується закупівля протезів і якою є процедура загалом акредитації іноземного виробника?
До повномасштабного вторгнення сфера контрактування під державні програми була дуже зарегульована, у нас працювала невелика кількість законтрактованих компаній. На сьогодні було зроблено все для того, щоб забезпечити максимально відкритий ринок. Усі вимоги для контрактування визначені на сайті Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, який є адміністратором державної програми і забезпечує фінансування послуг. Всі вимоги спрощені до мінімуму, очевидно що пристрої мають мати відповідні сертифікати якості, а визначальними є якість виробів і конкретна ціна. Якщо у 2022 році супровід контрактування польської компанії ще викликав складнощі, то сьогодні таких складнощів немає від слова взагалі. Зазначу, що держава оплачує не пристрій, держава оплачує реабілітацію, тобто протезування, гарантійне обслуговування і реабілітаційний процес після встановлення виробу.
Щодо типів пристроїв, все залежить виключно від рекомендацій мультидисциплінарної команди, яка аналізує кожен конкретний випадок. Свого часу біонічні протези не завжди виправдовували очікування, багато хто з практики зрозумів, що інколи механічний протез простіший, але набагато ефективніший. Держава компенсує будь-який тип пристрою. Граничні вартості визначені, і протезні організації, які працюють в Україні, одностайно зазначають, що вони дуже високі, тобто дефіциту грошей немає. Наприклад, гранична вартість біонічного протеза верхньої кінцівки, яка компенсується державою, становить 4,2 млн грн.
Що стосується, як вони покриваються ну, якщо людина протезується в компанії, яка законтрактована під державну програму, то це повністю покривається коштами державного бюджету. Якщо розглянути там інші моделі роботи, до прикладу, Superhumans Center, вони працюють взагалі без бюджетного фінансування, залучаючи донорські інвестиції. Знову ж таки, ми ж це не забороняємо, але зазначу, що ми стоїмо на тому, що держава має повністю покривати всі витрати, пов'язані з протезуванням.
